Історія розвитку даху

Історія розвитку даху бере свій початок з незапам'ятних часів, коли людина, почала власними руками зводити своє житло. Щоб захиститися від непогоди, холоду й спеки, зводився найпростіший курінь, скати якого були одночасно й стінами житла. Форма такого прототипу даху й послужила основою для скатних покрівель, незалежно від них конструктивного виконання.

Одночасно зі скатною покрівлею почали розвиватися й плоскі дахи, які споруджували в південних регіонах Малої Азії й Північної Африки. В основу міст цього періоду входили одноповерхові будівлі із плоским дахом. Архітектуру єгиптян запозичили й жителі Древньої Греції.

Опорою для давньогрецького житла служили дерев'яні або мармурові колони, на яких укладалася балкова конструкція. Зверху стелили очерет, обмазаний глиною. З боку житлового приміщення дах залишався оголений й служив одночасно й стелею. Такий дах звичайно мав невеликий ухил до центра з отвором для відводу дощової води. Під ним установлювали басейн, у якому ця вода й збиралася. Поступово несучі конструкції даху стали робити з бетону, що зачиняли на вапняному в'язуючому. Конструкція плоских дахів з бетонною підставою, вода з яких через водовідливні вирви транспортується по мережі зливової каналізації, дотепер збереглася в індустріальному житловому будівництві.

Шатрові дахи споруджували жителі Двуріччя й Межиріччя, які будували склепінні форми із круглою підставою. Тут же вперше стали застосовувати золото як покрівельний матеріал при будівництві храмів і палаців. Купольні дахи залишили незгладимий слід у храмовому зодчестві в народів всіх віросповідань. Особливий розквіт купольні дахи одержали в часи середньовіччя, коли деталіровці й архітектурному оформленню будинків стали приділяти велику увагу.

Дерев'яні скатні дахи й дотепер використовують у малоповерховому будівництві у всьому різноманітті форм і стилів. У європейських містах переважали двосхилі та вальмові дахи під червоною черепицею над житловими будинками й чорним кольорами — над готичними храмами. Модні зубчасті карнизи з величезним виносом над стіною, стильно прикрашені віконні прорізи, велика кількість димарів над будинками — от приблизний вигляд європейського міста. Крутий скатний дах стає найбільш видимим елементом будови, а декор і різні оздоблення підсилювали композиційну роль житла в загальному плані забудови. У середні віки, в епоху романтичної архітектури й готики, міські будинки Північної Європи будувалися з високими дахами, простір під якими складвся з декількох ярусів. Покрівля мала ухил скатів 45-75°. Такі будинки дотепер збереглися в Німеччині й країнах Балтії.

В епоху Відродження в країнах Західної Європи зі збільшенням габаритів приміщень крутість дахів зменшувалася. Залежно від конструкції й форми даху мінявся й вигляд будинків. Дахи поступово стали губити свою композиційну роль. У силуеті міської забудови стали брати участь тільки купольні дахи унікальних будинків. Епоха Ренесансу пов'язана з формуванням французького барокко. Форма дахів одержує новий напрямок — тепер вони застосовуються зі змінним ухилом скатів від 60 до 75про і від 10 до 30°, їхня геометрія визначає не тільки нову форму, але й інше зорове сприйняття. У цей період уперше стали використовувати піддаховий простір для житла. В епоху класицизму й ампіру зі збільшенням висотної забудови, підвищенням її щільності й розміщення будинків по лінії вулиць, дахи майже повністю виключаються зі сфери зорового сприйняття. Ухил дахів різко знижується, а піддаховий простір використовують, в основному, для розміщення інженерно-технічних пристроїв. Дахи перетворюються в утилітарну необхідність, а композиційна роль переходить до фасадної частини будинку.

У слов'янських народів міста забудовувалися будинками з дахами найрізноманітніших форм, силует і композиція яких багато в чому визначалися значимістю об'єкта. На півночі переважали рубані будинки, у яких переважали двосхилі дахи з дерев'яним покриттям з ґонту. На півдні крили даху соломою або очеретом, як найбільш доступним будівельним матеріалом.

Дерев'яне зодчество наклало свій відбиток і на зовнішній вигляд дахів. У Росії використовували конструкцію даху "на сохах" — дерев'яних стовпах, установлених у кутах будинку. Однієї з методик зведення даху була двосхила самцева конструкція, суть якої полягала в тім, що колоди фронтонів коротшали в міру наближення до гребня. Завершувався такий дах трикутником, вирубаним з колоди. Покрівля настилалася по слегам, врубленим у кінці самців, що представляє собою решетування. Архітектура самцевого даху не обмежувалася трикутною формою. Міняючи довжину самців, споруджували дах у вигляді вежі, що одержала назву "бочки". Якщо самці встановлювали із чотирьох сторін будинку, одержували хрестову "бочку". При будівництві храмів і замків хрестова "бочка" удосконалювалася, приймаючи форму цибулини, вінцем якої був хрест, тичина або інша дерев'яна прикраса. Такі конструкції даху застосовували аж до кінця XIX століття, коли домінувати стала кроквяна конструкція, що збереглася до наших днів без істотних змін. Згодом форма шатрового даху ускладнювалася, приймаючи чотирьох-, шести- і восьмикутну форму.

У другій половині XIX в. і на початку XX в. із впровадженням будівельної техніки, освоєнням нових матеріалів стали знову застосовувати розвинені форми даху з використанням горищного простору під пристрій мансардних поверхів. Аж до середини XX століття покрівельне зодчество істотних змін не перетерпіло. У селах і на окраїнах міст зводилися індивідуальні будівлі. Вони практично не відрізнялися від типових проектів, за винятком деяких деталей, у яких проявлялася боязка фантазія забудовників. Серед покрівельних матеріалів переважала листова сталь, хвилясті азбестоцементні листи, а в більшості випадків просто солома. Починаючи із середини XX сторіччя, до солом'яних дахів стали прибігати усе рідше й рідше, віддаючи перевагу хвилястим азбестоцементним листам, як найбільш дешевому й доступному матеріалу.

З початком XX століття символом розвитку архітектурних форм стає залізобетон. Геометричні форми конструктивізму й ріст поверховості повністю міняють архітектурний вигляд будинку і його декоративних елементів. Дах багатоповерхівок стає плоским, а як елементи архітектурного завершення верху будинку часто використовують парапети із прорізами для наскрізного провітрювання горищного простору. У цей період розвитку індустріального житлового домобудівництва форма даху як завершального архітектурного елемента будинку була практично повністю втрачена. Дахи зводилися з малим ухилом, а пізніше із плоским покриттям. В індустріальному будівництві переважали рулонні покрівлі на основі руберойду й бітуму.

Картина різко змінилася на початку 90-х років. З початком розвитку ринкових відносин до послуг будівельників і забудовників з'явилися сучасні будівельні матеріали, які ознаменували нову еру "покрівельного зодчества". У корені стала мінятися й сама форма дахів, у якій виявилося прагнення піти від обридлих стандартних рішень. Всі частіше стали раціонально використовувати під житло піддаховий простір — мансарди, домагаючись тим самим найбільш повного використання архітектурно-планувальної структури будинку.

Сьогодні дах будучи «п'ятим фасадом» будинку на ряду з функціональністю втілює в собі всі історично сформовані архітектурні елементи й геометричні форми минулого, надаючи будинку презентабельний і закінчений вид і грає усе більше важливе эстетическое значення.